відносини були, розуміється, сильно зашлапані, а мандат до сойму мав йому, не тямлю вже як, допомогти вилабудатися з фінансових клопотів.
В українськім таборі, розуміється само собою, були два кандидати, які в своїх кандидатських промовах щосили нападали на польського урядового кандидата, висловлювали дуже народолюбні, дуже поступові й дуже русько-патріотичні думки, хоча перед своїм виступленням до кандидатури оба (не рівночасно!) були в мене і представлялися мені яко найспокійніші, найлояльніші і до правительства всею душею прихильні мужі. Один, це був старий, сільський пан-отчик, декан, чоловік, що весь свій вік не дбав ні про яку політику і, бачилось, посвячав ціле життя тільки своїм «Требникам» та цілому тузинові[1] своїх дітей, з року на рік, окрім календаря і тематизму, не читав ніякої книжки і за-для цього признавав себе вірним і непохитним прихильником староруської партії. Зрештою милий, гостинний пан-отець, невичерпаний фацеціоніст[2], славний картяр і пристрасний стрілець. Оцей пан-отець видався мені немов сотвореним на руського[3] посла.
Аж тут приносить мені лихо ще третього кандидата, також русина. Його сподівана кандидатура була заповіджена
