Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 3 Оповідання (1956).djvu/135

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

в часописях. Я вже знав його. Великий руський патріот, ґімназіяльний професор, фаховий політик, письменник і газетяр, одним словом, світоч руської нації. Молодорусин, розуміється. Демократ, опозиціоніст, хитра голова. «Ну, — подумав я собі, почувши про його кандидатуру, — скоріше ти тріснеш, ніж у моїм повіті одержиш мандат!» Я бідолаха й не знав, що мені самому прийдеться далеко швидше тріснути, ніж йому.

І ось одного дня цей пан кандидат зі Львова являється у мене. Представляється мені. Балакаємо про це, про те, і про політику. Панок висловлює зовсім здорові погляди. Нараз і випалив: «Приходжу представитися вам, як урядовий кандидат. Прошу, прочитайте оце!» І передав мені писання від дуже, дуже високо поставленої авторитативної особи. Я прочитав, obstupui[1], поклонився й обіцяв сповнити свій обов'язок.

Я поїхав з новим кандидатом по повіті. Ми скликали зібрання виборців, і він представлявся виборцям. Промовляв. Кажу тобі — страхи страшенні! Аж мороз дере позапліч… Правдиві бунтівницькі речі про нужду та біду, та насильства, та притиск! В моїм життю я ще не чув нічого подібного. Ти, певно, не міг би був говорити більше по-бунтівницьки. І все те смів цей нелюд розтрублювати по моїм повіті, так скажу, натикати мені особисто під ніс. І я мусив слухати й не смів ані пікнути. В тім авторитативнім

  1. Остовпів.