писанню наказано — так, наказано мені виразно іменем іще вище поставленої особи, — ти, певно, догадуєшся, якої, — мати бачне око на поводження пана кандидата, але не робити йому ні в якім разі жадної перешкоди. А потім я мав приїхати до Львова й самому високопоставленому здати вірну реляцію.
Я поїхав до Львова. Розуміється, що в своїй реляції я силкувався якнайяркіше висловити своє обурення на цього кандидата. Та подумай собі мій переляк, коли високопоставлений при тім лише всміхнувся, ласкаво похитав головою й промовив:
— Гарно! Гарно! Хитрець добре відіграв свою ролю. Отже, пам'ятайте, його кандидатура стоїть. Шляхтичеві мусите обіцяти реванж при якійсь іншій нагоді й склонити його до відступлення, а попові…
— Цьому досить лише кивнути, то він зараз і сам відступить, — осмілився я перебити. Зате мене зміряно від тім'я до п'яти строгим поглядом, мов школяра, що зробив помилку в азбуці.
— Не плетіть дурниць! Піп мусить кандидувати й ганебно впасти, щоб виявилась виразно слабість його партії. Зрозуміли?
Можеш зміркувати, любий мій, що з цеї авдієнції я вийшов, мов у ступі заопиханий, увесь облитий потом. Я почув, що моя звізда блідне.
Я пішов до заприязненого зі мною високого урядника в найближчій канцелярії, щоб перед ним розкрити свою душу. Він з великим співчуттям розпитував мене
