я блискучий доказ своєї енергії і здібности. Надіюсь, що дуже швидко знайдеться для мене відповідне поле до праці.
Пан Зам'ятальський оказався дійсним пророком. При недавніх виборах до ради державної був він уже на иншім важнім і одвічальнім становищі і здобув собі нові лаври… Та це вже не належить сюди.
Ми балакали ще про його трагічну долю, і я не міг здержати себе, щоб не запитати:
— Невже ж так-таки й не вийшло на денне світло, хто властиво позволив собі змістифікувати вас таким нечуваним способом?
— На денне світло? — скрикнув він з невданим переляком. — Що за ідея, любий мій! Такі речі не виходять у нас ніколи на світло. Ніщо не виходить у нас на світло. Та й пощо? — Ми ж і без того знаємо, чия в тім була рука. Ти вже розумієш мене, а коли ні, ну, то тим ліпше. Решта це — урядова тайна…
Ми розсталися приятелями, — розсталися тим разом, надіюсь, назавсігди.
1897 р.
