— Я ж його й на очі не бачив!
— Ось воно. Сконфісковані уступи зачеркнені червоним олівцем, і мушу сказати, що, по моїй думці, в тих уступах нема нічого такого, що надавалось би до конфіскати.
— Навпаки, — мовив його ексцеленція, прочитавши вступну статтю, — стаття дуже гарна і була б певно зробила вражіння.
— Думаю, що суд не потвердить конфіскати.
— Певно ні! Певно ні! А в тім, не зашкодить, коли звелю дати президентові суду маленьке вияснення.
І його ексцеленція побіг до телефону.
Дзінь-дзілінь!
— Прошу злучити мене з дирекцією поліції.
Дзінь-дзілінь!
— Чи пан директор поліції при телефоні?
— До послуг, ексцеленціє.
— Кепсько мені служите, пане надворний совітнику. Як ви могли сказати, буцім то я велів вам сконфіскувати «Сінник Польський»?
— Я так це зрозумів, ексцеленціє.
— Коли ви все так розумієте, пане надворний совітнику, то заслуговуєте, щоб вас, як стій, відшупасувати[1] до палати панів. Чи ви й президентові суду представили це в такім світлі?
— Так, ексцеленціє.
— Так будьте ж ласкаві, зателефо-
- ↑ Відшупасувати — післати етапом; шупас — етап.
