духові спосібности до ділання в однім напрямі, виробили з нього дикого фанатика, майже не здатного спіймати хід думок, відмінних від його власних. Тільки з трудом він укривав свою яру нетерпимість до всіх відмінних переконань під маскою єзуїтської смирности й укладности, до котрої його наломлено ще змалку.
Родився він під сільською стріхою четвертим сином убогого Мазура-халупника[1] в Тарнівській окрузі. Із дитинства, проведеного в нужденній, напіврозваленій «халупі», посполу з курми, коровою і телям та ще з чотирма старшими братами, голими, крикливими й завсігди охочими побити його хоч кілька разів у день, — з того непринадного дитинства він виніс тільки два, майже рівночасні, але страшенно неподібні до себе, вражіння. Одно вражіння було світле, котре майже осліпило його непривичні дитинячі очі й на ціле життя дало сильний товчок його думкам і мріям: це був короткий, кількохвилевий побут епископа Войтаровича в хаті його родичів. Було це зимою 1846 р., на тиждень перед страшною різнею[2]. Епископ, їдучи кудись, за-
- ↑ Мазур — так називають польських селян в західній Галичині; халупник — той, що має лише хату (халупу), або винаймає її в другого.
- ↑ 1846 р. був вибух польських селян в західній Галичині, т. зв. Мазурська різня, проти польських панів, що готували повстання й старалися втягнути селянство. Австрійський уряд провокаціями цей рух незадоволених селян направив проти польських панів-повстанців, і селяни устроїли велику різню панів.
