блудив у снігових заметах і ледве добився до їх хати, що стояла досить оддалік на краю села. Хоч і як нужденна була та ліп'янка, то все таки промерзлому і майже недужому владиці пожаданий був який-такий відпочинок. Він увійшов до хати, а коні його з саньми остались на дворі, бо не було шопи, де б можна було їх примістити. Патер Ґавдентій, що тоді ще звався попросту «Симек», разом з іншими дітьми заліз за піч, де всі четверо збилися в одну недвижну, перелякану й зачудовану купку. Він тямить, що бачив, як батько його впав на коліна перед владикою й цілував його снігом обліплені чоботи; як мати розпалила скіпки на припічку, з котрих дим, мов навмисне, попер просто їм, дітям, в очі, і на тім вогні поставила череп'яну ринку, набила до неї кілька (останніх в хаті) яєць і почала з них смажити епископові яєшню, і як він, малий, почувши незвичайний та принадний запах тої страви, на животі підповз до матері й шепнув до неї (але так, що чути було на всю хату): «Mamo, a ja rynkę wyliżę!»[1], — за що мати рівно ж досадно шепнула до нього: «А nie pójdziesz ty, ciarachu, bo ci pon biskup skórę wyliżę!»[2]. Конечно, коли епископ скінчив яєшню, ринка дісталась таки йому до вилизання, а він сам і досі не знає, що було головним змістом того світлого й сильного вражіння його дитинства: чи
