Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 3 Оповідання (1956).djvu/186

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

як привик, і вимагав, щоби в його домі всі, не думаючи й не розбираючи, слухали його власних наказів. Коротко кажучи, староста був матеріял твердий до оброблення, мов те жилаве та сукувате дерево, і дуже лихо надавався до єзуїтського апостольства.

Хата старости нічим не відрізнювалася від інших сільських хат тої сторони: та сама чорна солом'яна стріха без комина, ті самі низькі, необліплені стіни з маленькими підсліпуватими віконцями, та сама обширна обора з великою купою гною на середині і з вигоном, повним бездонного болота. З вікон лився кривавий блиск від розпаленого в печі вогню й миготів в широкій калюжі, що була перед вікнами. Не без труду добрався патер на сухий, плитами виложений, рундук перед порогом старостової хати, отворив сінешні двері і, мацаючи руками в пітьмі, налапав клямку хатніх дверей. Та й клямка ж то була не абияка: гладкий дерев'яний кілок з прикріпленим до нього дерев'яним зазубцем; хотячи отворити двері, треба було сильно пхнути тим кілком від себе, в тій самій хвилі покрутити його з правої до лівої руки і тоді аж тягти до себе скрипучі двері. Не знаючи цього, патер довгу хвилю тормосив дверми, стоячи в темних сінях, повних диму, і не міг відчинити дверей, поки хтось із хати, чуючи, що якась жива душа добивається до дверей, не відчинив їх і не впустив патера до хати. Та й тут не обійшлось для нього без притичини. Двері були низенькі, а очі його від диму