силу, пошли мені вогняний язик, навчи мене трапити до їх серця!
Але вогняний язик не являвся; натомлена думка патрова не могла зібратися і зосередитися; увага його розбіглася на околишні предмети, що з наставанням дня звільна виринали з нічних потемків і чимраз різче набивалися патровим змислам у всій своїй непринадній подобі. Глиняна піч без комина займала чверть хати; чорні від диму стіни понуро, як могила, гляділи на нього; дощана постіль і безногий, топором тесаний стіл — оце, крім грубої верстви пилу й сміття, був ввесь спряток в тій нужденній хаті. І серед такого окруження мав патер розігріти свого духа, найти вогняне слово, щоб ним пройняти людські серця!
Настав ранок, сірий, млистий, понурий. Патер ходив і ходив по тісній хатчині взад і вперед, дожидаючи людей; звільна, з трудом він укладав собі велику бесіду, котру мав виголосити до зібраного народу. Аж зачалапкали кроки в болоті і ввійшов той самий присяжний, що його вчора припровадив сюди.
— На добрий день вам, єґомость, — сказав він і почав з-за пазухи своєї полотнянки виймати вузлики з їдою і фляшку з вином. — От я приніс вам дещо; покріпиться, бо нині жде вас добра робота, а вночі ви, певно, не спали добре.
— Яка робота? — спитав патер.
— Від двох літ шлюби позатверджувати, дітей похристити й повисповідувати всіх нас, що не віримо в шизматицького бога. Що ж, чи ви лишитесь
