Весь день патер справляв треби терпеливо, уважно й невтомимо. А над вечір громадка мужиків зібралася в сінях хати; прийшов і староста і почалась доволі оживлена розмова. Коли патер висповідав і запричастив останнього, мужики війшли до хати.
— Велике спасибі вам, єґомость, за вашу ласку, за святі тайни! — сказав присяжний. — А тепер збирайтеся, поїдемо.
— Куди? — спитав патер.
— В друге село; тут вам довше не можна бути.
— А то чому?
— А тому, — сказав, кланяючись, староста, — що можуть жандарми над'їхати вночі, бо орендар весь день сидів у вікні й зазирав, хто йде сюди. Хто знає, чи там уже не знають про вас. А якби, не дай Боже, вас тут зловили, то й мені й цілому селу така біда буде, що й не приведи Господи.
— Ну, добре, коли їхати, то їхати, — сказав патер. — А ви на другім селі вже оповістили кого, що я приїду?
— Авжеж. Ще рано парубка на коні посилали. Сказано: добре. Все там буде для вас готове. Зробите там, що треба, вони відвезуть вас дальше, об'їдете за чергою всі села, а тоді вже як воля ваша, чи за границю, чи до Варшави, чи куди схочете.
Лице патрове роз'яснилось. Така перспектива, яку тут показав йому простий мужицький розум, була також не
