що й він частина тої сили, котрій ніщо, ніщо на світі не може опертися.
Але що це за нові дива снує перед ним невгомонна фантазія? Здається йому, що з низу, з землі виростають якісь нові лицарі, страшні, невловимі. Мов бульки на воді в слоту, мов блискавки на небі в тучу, прориваються вони то тут, то там, проскакують несподівано, мов метеори й кидаються в легіони темних велетнів, мов вируючі гранати. Затупали об землю темні легіони; стократ сильніше загриміли зверху слова анатем і проклять, але страшних грохітливих бомб чимраз більше і більше. Куди оком скине, всюди земля нагороїжилась якимись блискучими, гострими кільцями: це вершки шоломів підростаючого нового лицарства. Застогнали в один голос темні легіони; від краю до краю, від моря до моря, понісся їх стогін, а нове залізне лицарство росте й росте з-під землі, звільна, сутяжно, але ненастанно. Вже голови виринули, могучі плечі одне в одне підносяться, заковані в непробиті панцирі. Глухо гуде земля і стогне, плодячи таке плем'я; мабуть не стогнала так, зрощуючи такий сам овоч із Кадмових гадючих зубів. Тисячі лиць ворожо насторожились на патра, тисячі очей стрілами впилися в нього, — ось і тисячі рук, незлічимі, як конарі[1] в лісі, грізно підносяться проти нього, придавлюють його одною безмірною ватагою своєї погрози, і з тисячних уст роздається оглушаючий грім:
- ↑ Конарі — галуззя, гілля.
