Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 3 Оповідання (1956).djvu/218

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
ЧУМА.
 
I.

Пріор єзуїтського манастиря в Тернополі, вернувши зі спільної манастирської їдальні, злегка позіхаючи, лагодився прилягти й віддихнути після доброго обіду; а що день був літній та гаряченький, то зняв чоботи й реверенду[1]; коли втім хтось застукав до дверей його келії. Пріор наморщив чоло, скривився неприємно й мовчав хвилину, і тільки після другого стуку сказав;

— Прошу війти!

З низьким, пересадно покірливим поклоном увійшов член конвенту, патер Ґавдентій.

— Чого вам потрібно, frater?[2] — гостро запитав його пріор.

— Я хотів просити вас, clarissime[3], — зачав патер, зупиняючись край порога, — щоб ви вислухали мене. Я хотів де об чім з вами побесідувати…

 
  1. Реверенда — ряса.
  2. Брат.
  3. Найясніший.