Цю сторінку схвалено
ЧУМА.
I.
Пріор єзуїтського манастиря в Тернополі, вернувши зі спільної манастирської їдальні, злегка позіхаючи, лагодився прилягти й віддихнути після доброго обіду; а що день був літній та гаряченький, то зняв чоботи й реверенду[1]; коли втім хтось застукав до дверей його келії. Пріор наморщив чоло, скривився неприємно й мовчав хвилину, і тільки після другого стуку сказав;
— Прошу війти!
З низьким, пересадно покірливим поклоном увійшов член конвенту, патер Ґавдентій.
— Чого вам потрібно, frater?[2] — гостро запитав його пріор.
— Я хотів просити вас, clarissime[3], — зачав патер, зупиняючись край порога, — щоб ви вислухали мене. Я хотів де об чім з вами побесідувати…
