Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 3 Оповідання (1956).djvu/219

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Або що? Сталося щось важного? — різко запитав пріор.

— Н-ні, — протягнув патер, — щоб так щось особливого… ні, борони Господи! Але я хотів попросити вас, щоб ви вислухали деякі мої думки й міркування…

— А так, ваші думки! — з якимсь насмішливим відтінком в голосі сказав пріор. — Але чи не можна б ті думки й міркування відложити до відповіднішого часу?

— Розуміється, розуміється, що можна! — поспішно згодився патер. — Тільки-ж даруйте, clarissime, я думав, що власне тепер час найвідповідніший: шкільної науки нема, а крім того ще вам прийдеться швидко висилати звичайний щомісячний рапорт нашому преосвященному вітцю провінціялові.

— Рапорт! — майже аж скрикнув пріор і цілковито прочунявся з тої полудрімоти, в котру почала було заколисувати його неголосна й одностайна мова патрова, в супроводі бренькоту великих мух на шибках оґратованого вікна келії та цвіркоту горобців посеред гілляк густих вишень, що так і нависали до самого вікна. — Рапорт! — повторив він ще раз і з-під лоба позирнув на патра. — А вам яке діло до рапорту?

— Сохрани Господи! — поквапно звинявся патер Ґавдентій. — Я дуже добре знаю, clarissime, що рапорт ваше діло, і власне для того осмілююсь трудити вас своєю просьбою, щоб ви могли виложити мої думки й міркування і подати їх у свойому рапорті вітцю провінціялові, розуміється,