коли вони покажуться вам того гідними і до чогось здалими.
Але пріор, хоч і не зводив з патра Ґавдентія свого пильного погляду, не слухав уже його підлесливої, трохи во̀давої й одностайної бесіди. Нова думка раптово шибнула в нього й зайняла всю його увагу. Він знав, що кожний патер має право секретно звертатися до провінціала з «рефератами», тобто з доносами на іншу братію, а в тім числі й на самого нього, пріора. Але донедавна так якось складалися діла в манастирі, що тернопільський конвент жив як одна сім'я і ніхто із-за взаїмних доносів не мав ніяких клопотів. Аж в цьому році справа нагло змінилася на гірше. Ні з того, ні з цього двох патрів перенесли з Тернополя до якогось гірського манастиря в Тиролі, що вважався місцем карної висилки, а замість них прислали двох нових. Від тої пори немов мішок розв'язався з усякими виговорами, реколекціями й іншими прикростями, що так і сипались з Кракова на нещасний тернопільський конвент. Пріор і всі патри в голову заходили, хто це так їм прислуговується Підозрівали раз того, раз іншого з-поміж себе, тим більше, що всі чули себе винуватими в неодній поблажливості, в неодному занедбанню манастирської дисципліни.
Патра Ґавдентія якось найменше підозрівали, щоб то він міг чинити ті «пакости»; раз, для того, що від його приїзду до Тернополя минуло вже більше як чотири роки, а перші роки його пробутку між тернопільськими єзуїтами власне
