Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 3 Оповідання (1956).djvu/222

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Ґавдентія. Він був сином бідного мазурського хлопа. В р. 1847 тарнівський епископ Войтарович узяв його до себе на виховання. По смерті епископа він учився в єзуїтів у Кракові, кінчив науки в Римі, де й став манахом і приступив до закону «імени Ісусового». Не знав пріор, яку славу здобув собі Ґавдентій у Римі; знав лише те тільки, що по кількох літах сам генерал єзуїтського закону Беккс вислав його на місію до люблинської губернії, де патер здобув таке блискуче «посрамленіє». Аж тепер, розміркувавши всі ті обставини, пріор в одній хвилі прийшов до переконання, що знаючи надзвичайну важність «позиції» католіцизму в Люблинській губернії й загалом у Росії, римські верховоди мусили прецінь добре розміркувати, кому повіряють таке діло, як місія, значить, і в молодім патрі мусили добачити якусь запоруку її корисного поводження. А з того виходило, що патер Ґавдентій не мусив бути таким дурником і просторікою, якого видавав досі із себе. Коли ж воно так, то пріорові відразу все вияснювалося, і патер Ґавдентій, може й сам цього не догадуючись, в одній хвилі виріс в його очах. Ціле поступування того придуркуватого патра відразу набирало зовсім іншого значення, виростало до розміру дуже хитро придуманої і зручно переведеної чисто єзуїтської інтриги. При тім же пріор віддавна вже догадувався, що в Римі невдоволені заходами й роботою тернопільського конвенту, що від нього, як від крайньої твердині на сході, ждуть чогось більшого; без відома