почував він, що наближається якась переміна. І, вдивлюючись пильно з-під лоба в патра Ґавдентія, він не безосновно догадувався, що це іменно й є віщун або навіть чільна сторожа того нового напряму в діяльності закону, що мусив змести його, як змів відісланих до Тиролю фратрів.
Під впливом тих думок і здогадів, що в одній хвилі прокинулися в пріоровій голові лице його прийняло якийсь заклопотаний вид, і він, помовчавши хвилину, так якось поспішно й уривчасто сказав.
— Еге, ось воно як! Думки й міркування… Що ж, діло не погане! Розуміється, розуміється, розміркуємо й спишемо… Сідайте, reverendissime[1], сідайте, коли ласка, ось тут. Я весь на ваші услуги!
Тонкий іронічний усміх пробіг по лицю патра Ґавдентія, коли він, низесенько кланяючись, засів на простому дерев'яному креслі за столом, при котрім з другого боку засів пріор.
— Ну, reverendissime, — сказав пріор, коли вони оба засіли один насупроти другого, — про що таке ви хочете виложити мені свої думки?
— Одна тільки в мене дума, clarissime, всім нам спільна: добро і зріст нашої святої католицької церкви, — відповів патер Ґавдентій. — Вам, clarissime, очевидно, ліпше, ніж мені, відоме положення нашої церкви в тутешнім краю, а особливо положення нашого конвенту тут, на самім східнім аванпості католицизму, перед
- ↑ Отче.
