ського духовенства, то треба нам розділити його на дві категорії. Є між ними хитрі, котрі устами визнають унію з Римом, а душею тягнуть до православія і під видом «очищення обряду» силкуються підігнати унію під православні форми, віддалюючи її чимраз далі від святої римської церкви. Таких треба вважати нашими лютими ворогами і поступати з ними так, як з ворогами на війні. Треба держати над ними ненастанний надзір, і скоро тільки вони подадуть який найменший повід, компромітувати їх перед властями і їх власною паствою. Друга категорія це допотопники, убогі духом і добродушно наївні. Цих, розуміється, більшість, і їх треба привертати ласкою, піддобрювати їх всякими спокійними способами і звільна перероблювати на наші знаряддя… Рівночасно з тим треба обернути головну увагу на добір эрархії з-поміж сторонників нашого напрямку і на виховання молоді в нашім дусі, а особливо треба пильнувати, щоб молоде покоління попів висвячувалось не інакше, як в безженстві. При всім тім само собою розуміється, що уніятам мусить бути гостро заборонено ходити на православні відпусти до Почаєва або навіть до Київа.
Пріор справді аж увесь прояснився і розрадувався, — таким простим, логічним і величним показався йому плян, придуманий патром Ґавдентієм. Все, чого не могли доконати Йосафат Кунцевич, Велямин Рутський, Шептицький, Рилло і другі об'єдинителі обряду, а не могли
