сигнатурка[1] у церковній копулі, а за нею загуділи грімкі голоси з дзвіниці. Нарід упав на коліна й почалася панахида. Патер, глядів здивований, не розуміючи, в чім діло не знаючи, чи йому стояти, чи також упасти на коліна. Вкінці і він приклякнув на своїй плиті.
Скінчилася панахида, скінчилася служба Божа, но дзвони як гуділи, так гудять. Христячись, почав нарід виходити з церкви; дівчата в білих сорочках і різнобарвних стяжках пестріють, як мак; за ними показались жінки в білих намітках, засіріли мужики в темних свитках; діти купками розбіглися по кладовищу. Патер стояв на камені облитий сонячним блиском і перехристився. Нарід цікаво згромадився круг нього — а дзвони гудуть, не втихаючи. Зі злосливою усмішкою тиснуться парубки до дзвіниці, вистукують тяжкими чобітьми, спинаючися вгору по крутих сходках, а ті, що вже вилізли, повихиляли голови зо всіх вікон і отворів і з неменшою цікавістю глядять на єзуїта. Крізь гучний голос дзвонів чути їх регіт.
Зібралась ще більша юрба народу, патер перехристився ще раз, потім здивований глянув на дзвіницю, мов би питався очима, коли вже перестануть там дзвонити? А дзвони і не думають переставати, гудуть щосили. А хороші й голосні ті дзвони на Товстохлопській дзвіниці! Розповідають, що вилито їх із колишніх козацьких гармат, що тут були затоплені в болотах по якійсь битві, а пізніше
- ↑ Сигнатурка — невеличкий дзвоник.
