віднайшли їх мужики. Хороші, голосні дзвони! Як усі сім задзвонять разом, то при дзвіниці свого власного голосу не вчуєш, гомін їх чути в сімох сусідніх селах.
Патер перехристився третій раз.
— Во ім'я отца і сина, — почав він грімким голосом, та куди там! За дзвонами нічого не чути.
— А що, не перестануть вони там дзвонити? — крикнув він щосили до зібраної вколо нього юрби.
— Га, що, як!? — закричали йому в відповідь люди.
— Не перестануть дзвонити? — ревнув щосили патер.
— Перестануть!
— Коли?
— У вечір.
— Як то у вечір? А чому ж це?
— Чуму проганяємо.
— Яку чуму?
— Сто літ тому! Чума була! Триста душ без сповіді! За померші душі! Чуму проганяємо! — Такі уривані фрази розібрав патер з-посеред змішаного крику народу. Зараз догадався він, що це нова видумка Чимчикевича. Очі його заблискали гнівом, і він зіскочив з каменя на землю.
— Я вам маю говорити проповідь, — промовив він ласкаво до народу.
— То говоріть! — роздались голоси з купи.
— Як, же мені говорити, коли дзвонять? Скажіть, щоб перестали!
— Ні, не можна!
— Але мені сам староста позволив говорити!
— То говоріть!..
