Мужик стояв остовпілий, не вмів нічого більше сказати.
— Но, скажеш мені, де властиво твоя біда, чи ні? — грізно крикнув пан.
— Га, паночку, найбільша моя біда та, що я на світ народився.
— Так? То ти будеш блюзнити Пану Богу? Кладіть його, хлопці, і валіть йому решту, скільки ще там йому належиться, а крім того десять кіїв в додатку, нехай не ображає Пана Бога.
Відійшов пан, а мужик, нічого більше не кажучи, сам положився на тоці, щоб відібрати решту своєї «заслуженої кари»…
А пан тим часом ішов дальше і думав. Любив думати цей пан.
— Бреше, шельма хлоп! Дурне слово винайшов, щоб покрити власне недбальство, лінивство і глупоту. Хто працює, той має. Хто сповняє свої обов'язки, той має чисте сумління. Хто рано встає, тому Пан Біг дає.
Гарно думав пан і розумно, забув лише, що він сам не працював, а мав, не сповняв жадних обов'язків, а чув себе найспокійнішим на світі, а рано вставати ще змалечку не любив страшенно.
— Але я їх відучу від того! — говорив він дальше сам до себе. — Не позволю більше говорити такі дурні слова, або хай мені покажуть ту біду, нехай її сам побачу, сам зазнаю. Доки цього не буде, нізащо в світі не повірю, що вона є на світі. Аджеж я бачу і чую і розумію, як
