стерплю ані одного в себе, котрий заїкнеться про біду.
І пішов пан до касієра, що похилений числив і числив при світлі лойової свічки.
— Ну, що ж там у тебе, мосьпане? — спитав пан.
— Біда, ясний пане, в тім місяці доходи не покривають видатків.
— А так? — сказав пан, червоніючи з гніву. — Добре, завтра віддаси мені, моспане, касу і книги, не маєш у мене більше місця.
— Алеж ясний пане — простогнав касієр, блідніючи цілий, як хуста. Пан одначе не слухав. Ішов на гумна, де гуменний тількищо скінчив перегляд худоби, пригнаної з паші.
— А що ж там, гуменний, як у вас іде? — запитав пан.
— Біда, ясний пане, десь пастух у лісі дві корови згубив.
— Здаси завтра свою службу іншому, я більше не потребую твоєї служби.
— Але ясний пане — йойкнув гуменний мов громом поражений, але пан був уже далеко. Там конюший доглядав, як поєно з дубових ведер панські цугові коні.
— А що там, пане конюший? — крикнув здалека пан.
— Та біда, ясний пане, буланий оґерик зломив ногу.
— Там до чорта! — крикнув пан. — Прийдеш мені завтра до обрахунку, не маєш у мене більше служби.
Конюший станув, мов обмитий зимною водою, і мняв у руці здоймлений капелюх,
