— Ну, тепер уже не буду нудьгувати! — крикнув він. — Я їм оцею патичиною стільки дір у всіх стінах нароблю, що їм і крохмалю відхочеться! Ану, попробуймо поміст!
І почав працювати щосили, копирсаючи та вибиваючи дрюком діру в помості. По кількох здоровенних ударах почув, що дрюк пролізає наскрізь якусь не грубу верству, якою був переділений горішній пекельний поверх від долішнього. З діри почав добуватися густий, смердючий дим.
— Ага, чортяки прокляті! — крикнув Русин. — Гей, дивіться, люди добрі, — кричав він до грішників, що окружили його широким колом, мов незлічене стадо ворон і галок, — гляньте лише, що це за бестіони! Тут на горі морять нас холодом і пітьмою, а самі сидять у теплі й вогник собі палять та світять. Але, чекайте, доберемося ми до вас. Гей, хто має відвагу, нуте за мною! Ламайте поміст, буде й нам видно і тепло!
Але інші душі були прості тіні, то й не могли нічим допомогти йому. Лиш він один між ними був сильний. Тож ухопивши чортівську дрючину, заважив нею в діру так здорово, що аж склепіння затріщало й відразу викришилася в ньому величезна діра. Крізь ту діру видно було долішній поверх пекельний. Це була також величезна рівнина, по якій, мов зорі на небі, були розсіяні незлічені великі вогнища з приставленими до них кітлами ще більшими, як панви в соловарні. Між вогнищами, як величезні чорні гадюки, снувалися незлічені ріки й потоки плинної
