смоли, видаючи з себе досить приємний і дуже здоровий на груди смоляний запах.
— Чи бачите їх! От бестії, чортяки, як вони собі тут приємно устроїли свою домівку! — крикнув Русин. — А ви бідні душі дзвоніть зубами від холоду та душіться тут у смердючих болотяних випарах! То така в пеклі правда? Го, го, панове анциболоти, ми вам не жаби, щоб у болоті сиділи! Годі вам підіймати нас на кпи! Раз уже чоловік дістався до пекла, то бодай пекельна справедливість мусить йому бути! Гей же за мною, кому тут негоже! — крикнув до грішників і з дрюком у руках скочив крізь діру в долішній поверх. Як непроглядна хмара поперлися за ним грішні душі, наповняючи все пекельне підземелля невимовним пискотом та свистом.
— Гей, а це що? — заверещав один чортяка, що стояв біля найближчого кітла і підкладав огонь під котел та доливав до нього смоли, в якій, мов галушки в окропі, плавали та булькотали грішні душі.
— А ти проклята машкаро, — крикнув до нього Русин, — то ти тут собі забавки робиш, а про нас ані тямки? А це по якому, га?
— Ґевульт! — заверещав чорт, бачучи діру в стелі і ті грішні душі, що товпилися крізь неї вниз. І чорт ухопив свою здоровенну лопату, якою мішав смолу в кітлі, і замахнувся на Русина. Та Русин не дожидав удару, але поки ще чорт устиг гаразд замахнутися своєю лопатою, вцідив його своїм дрюком так здо-
