О скільки я міг завважити, школа та шкільні заняття не цікавили його зовсім. Чи вчащав на університет, на який був записаний, цього я не міг знати. За весь час моєї знайомости з ним не чув я від нього ані одної згадки про школу, професорів або науку. Раз-у-раз зайнятий був грошовими справами або лекціями. Говорив іноді, що якби тільки трапилася йому лекція на селі, поїде туди, а потім пристане до війська.
Отак минуло кілька місяців. Десь серед зими я перестав стрічатися з Маріяном. Питаю його товаришів: від місяця вже не бачили його в університеті. Питаю його в помешканню: від місяця вибрався і мабуть виїхав кудись. Куди? — ніхто не знав сказати. Минуло пару тижнів, і я вже почав забувати про Маріяна, коли здибався з одним студентом університету, також знайомим Маріяна, що якийсь час разом із ним жив ув одній кватирі.
— А знаєш, яку штуку встругнув наш Маріянко?
— Ну, яку? Не знаю нічого.
— То ще раз хлопак! Спекулянт, яких мало.
— Алеж говори, що таке?
— Прийшов до мене лист від одного знайомого з села. Пише, що такий та такий обиватель[1] пошукує домашнього вчителя для двох синів, чи то студента університету, чи хоч би ученика гімназії, але тільки відличного[2]. Умови прекрасні:
