Лежала свиня в баюрі та й ось як хрюкала-балакала сама з собою:
— Господи, якби то мені роги! Я б їм задала, я б їм задала! Всім, усім, хто тільки коли кусав мене, з буряків виганяв, собаками цькував, або хоч би тільки позаочі обмовляв і висміював, усім би я дала себе знати! А поперед усього отим собакам! Господи, вже вони мені до живих печінок доїли! Давніше, то ще нічого було проти теперішнього. Давніше хоч порядок був. Увійду в буряки, почну рити — ну, кажуть провинилась свиня! Тут уже й собаки біжать, хап мене за вуха, наторгають, наторгають, а не раз так тільки пострашать, та й пустять, погнавши за пліт, а господар візьме та й діру в плоті загородить, щоб, мовляв, другий раз туди свиня не влазила. Хоч то й погань та зависть — отак чоловікові самий найліпший смак переривати, ну, та чорт із ними! Принаймні, знав чоловік, що й куди. А тепер бо отим клятим собакам не досить того. Тепер вони
