з Маріяном. Це «звичайний собі» чоловік, шо значить, таких людей у нас багато вже серед молодого інтеліґентного покоління. У них тільки й думки, тільки й мрії — добитися чогось, не дарувати, а то й урвати. І що то буде, коли вони доростуть, розвинуться, діб'ються сили? Чи вистане цілої нашої «святої Руси» на відповідні «кавалки» та «обривки» для них? Холодна тривога на хвилю пройняла мене при думці про будучність. Але зараз же прийшла й розвага, що це конечна фаза суспільного розвою, яку зусильна праця духу може повернути на добро. Розуміється, у таких людей, як Маріян, само собою навіть не виникне в душі питання про загальне добро, про працю для люду та службу для поліпшення його долі. Сама думка про такі ідеї в їх очах — дитинство, смішне та неприличне для розумного чоловіка. Але це тільки одна переходова фаза в розвою суспільности, за якою сила духу та ідей, гуманности та братолюбія мусить узяти своє.
1878 р.
