— Ах! Пане Денисе, пане Денисе, який же то пан легкомисний!
— Ах! Панно Рузю, панно Рузю, яка ж то пані ласкава! Я думав, що пані назве мене щонайменше розбійником або шибеником, а то тільки легкомисним.
Пан Денис, молодий 28-літній мущина з правильним, хоч цілком мертвим і безкровним лицем, сидів, простягши ноги на софі, і, говорячи, передразнював тонкий голосок панни Рузі.
— Смійтеся, смійтеся, — відповіла панна, гамуючи в собі неприємне чуття і силуючися говорити веселим тоном, — але все то зле, що ви сидите тут на селі з заложеними руками, коли тим часом у місті ви могли би легко дістати посаду. Велика річ була поїхати до Львова, представитися, де треба було, та й уже! А ви в додатку ще таке подання виписали, що хіба…
Вона перервала, немов шукаючи в пам'яті відповідного слова.
