натиску люди, попадуть завтра під інший, ще гірший.
Отак розмовляючи, приятелі зайшли на кватирю, де жив Хома з серцем. Він, стомлений, ще ввесь гарячий від внутрішнього запалу, кинувся на софу, коли тим часом Хома без серця, немов вдивляючись у щось далеке в своєму нутрі, ходив по хаті широкими кроками.
— Новий лад принесе з собою також нове виховання, а по кількох генераціях будемо мати нове людство.
— Еге ж, еге, все тільки якась панацея, якийсь таємничий еліксир на всі хвороби, якась гучна формула і якийсь переказ на будучину, що повинна зробити все те, чого ми не можемо навіть обміркувати гаразд. Це ваш метод, ви всі доброчинці народу! — бурчав Хома без серця. — Нове виховання! Як коли б це було щось таке, що можна отак шасть-прасть виссати з пальця й накинути цілій суспільності. Виховання народу мусить вирости з традиції, з культурного стану того народу, мусить корінитися в характері, привичках народу, інакше це буде даремна трата часу й сили. Нове виховання потрібує нових учителів, а цих не може нарід виписати собі з-за границі.
— Значить, поперед усього організуймо вчительську семінарію на нових принципах, — пробував тепер і зі свого боку іронізувати Хома з серцем. — Це мабуть було б тобі до смаку. Тільки що нема ще того правительства, яке признало б ті принципи, заснувало б ту семінарію і наставило б тих нових учителів на посади.
