доки мають надію, що ця гостина закінчиться освідчинами молодого панича.
Панна Рузя, більше добродушна, ніж досвідна дівчина, що в своїй першій молодості одержала, крім домашнього виховання, звичайно доброго в священничих родинах, також не злі початки книжкової освіти, радо була би згодилася стати його дружиною і з дня на день чекала радісної хвилі освідчин. Та пан Денис, проводячи день за днем на балаканню, а ночі часто за картами, своїм практичним розумом зміркував, що священник не такий багатий, як йому зразу думалося, від селян бере мало і худоби в оборі має також мало, махнув рукою на свій намір старатися о руку панни Рузі. З розмов із нею він пізнав незабаром, що це не для нього пара і що з нею він ніколи не мав би спокою. Проте одначе він не квапився виїздити з дому священника. Довідавшися, що в тім домі незабаром має відбутися празник, на який, крім інших гостей, приїде багатий священник Кричевич із двома дочками та ще багатший Верещевич із одною одиначкою, він постановив собі діждатися того празника та попробувати щастя з тими паннами.
— Може дасться щось зробити. Може то якось уложиться, — оця думка, ця непевна надія заступила в нього місце ясної застанови та твердої постанови й заспокоїла його.
Надійшов празник. Кричевичі й Верищевичі з паннами приїхали. Панни були, щоправда, не першої молодости, не першої вроди та не особливого виховання, але
