масу суб'єктивности вносить цей письменник у своє представлення, це бачить кожний, хто прочитав главу з таких його романів, як: «Le Ventre de Paris», «La faute de l'abbé Mouret», «Une page d'amour», «Germinal» і др. Як виглядає на ділі та об'єктивна творчість Золя, про це міг би шановний критик поінформуватися хоч би з того таки Брандеса, до котрого мене відсилає (гл. його недавній відчит про Золя, виголошений в Петербурзі — «Kraj», ч. 19).
Для доказання «неприродности» мого натуралізму шан. критик наводить з «Місії» такі «натуралістичні образки»: «лизання шкіри», «витікаючий мозок», «забавка дітей випавшим людським оком», «різання дітей батьком і матір'ю» і т. і., додаючи, що «в них письменник тим завзятіше любується, чим завзятіше читаюча публіка від них одвертається». Для чого іменно ці образки натуралістичні — шановний критик не каже. Не каже також, що всі вони взяті з першого розділу мого оповідання, в котрім я представляю деякі події з 1846–47 року на Мазурщині. Додам тепер, що ті «неприродні» образки — іменно не витвір моєї фантазії, а взяті мною живцем, майже дослівно, чи то з усних оповідань очевидців (анекдот про гостину Войтаровича в мазурській хаті й «лизання шкіри» і оповідання про забаву дітей випавшим оком), або з друкованих пам'ятників. Думаю, що не від речі буде навести тут первообраз мого «найнеприроднішого» «натуралістичного образка», щоб дати читачеві самому можність виробити собі суд про те, чи й оскільки я студіюю дійсне життя. В часописі «Dziennik literacki» з р. 1863, ч. 35, стр. 275 в безіменних «Wspomieniach Polki» з р. 1846 і 47 читаємо в описі страшного голоду на Мазурщині:
«Wówczas zdarzały się mnogie wypadki żarłoctwa prawdziwie zwierzęcego, na którą myśl sama krew w żyłach się ścina. I tak na początku 1848 roku przywieziono jakąś wieśniaczkę do Tarnowa, która swoje własne dziecko zjadła. Gdy jej zapytano, czemu by to zrobiła, ona dobrodusznie odpowiedziała:
— Teraz zapusty, wszyscy mięso jedzą, a człowiek biedny niema zkąd wziąć; a to dziecko było i tak biedne (mizerne), zawsze mi cywało (stękało), było by i tak nie żyło; taj ja zgotowałam i zjadłam.
W krótkim czasie po tym wypadku przywieziono znów 14-letniego chłopca i 10-letnią dziewczynę. Rodzice wyszli
