z domu na dni kilka na zarobek, nie zostawiwszy dzieciom dostatecznego posiłku. Wracając do domu, zactają starsze dzieci smacznie obgryzujących paluszki z najmłodszej dzieciny. Zapytany w Tarnowie przez tamtejszy trybunał sprawiedliwości:
— Dla czegoś ty zabił siostrę?
— Bo mi się jeść chciało.
— A to ty nie wiesz, że to grzech śmiertelny zabijać?
— Ou wa, grzech, alboż to ja nie widział, jak mój tatuś zabijali, a grzechu nie mieli i nic im za to nie zrobili.
Zjadanie ludzi, a zwłaszcza dzieci było podówczas na porządku dziennym, — додає від себе авторка. — Nigdybym temu nie dała wiary, gdybym jako ówczesny świadek na te kannibalskie (sic!) czyny omal własnemi nie patrzyła oczyma».
(Тоді було багато випадків людожерства, що на саму думку про них кров в жилах стиналася. І так, на початку 1848 року привезено якусь селянку до Тернова, яка свою власну дитину з'їла. Коли її запитали, через що це зробила, вона добродушно відповіла:
— Тепер м'ясниці, всі їдять м'ясо, а бідна людина не має звідки взяти; а ця дитина була і так худенька, завсігди стогнала, була би й так не жила, то я зварила і з'їла.
Через короткий час по цім випадкові привезли знову 14-літного хлопця і 10-літну дівчину. Ці з'їли знову свою 7-літну сестричку. Батьки пішли з дому на кілька днів на заробіток, не залишивши дітям потрібних харчів. Коли повернулися додому, застають, як старші діти смачно обгризують пальчики наймолодшої дитини. Трибунал справедливости в Тернові запитав:
— По що ти забив сестру?
— Бо мені їсти хотілося.
— А то ти не знаєш, що це смертельний гріх вбивати?
— Овва, гріх! Чи ж я не бачив, як мої тато вбивали і гріху не мали й ніхто їм нічого за це не зробив.
З'їдання людей, а головно діте було тоді на порядку денному, — додає від себе авторка. — Ніколи б я цьому не повірила, коли б я на ці канібальські (sic!) вчинки майже власними очима не дивилася).
Шан. критик, безперечно, мав право запитати мене, для чого я, пишучи про ті часи не поминув
