тепер на нашу народність, як наші відвічні вороги ляхи і тепер працюють на загубу руськости, і як удалося їм усілякими хитрощами підійти часть нашої молоді, що, забувши свої святі обов'язки, чепилася якихось пагубних, заграничних ідей і враз із ворогами працює над загладою руського імени!
— Е, молодики, недоварені студенти! — закричали деякі з панотчиків.
— Кожному по конві[1] холодної води на голову! — гукнув один.
— Ого, перебула наша Русь не такі біди, і тоту перебуде! — додав поважно найстарший, який тою фразою збував усе, чого не розумів і над чим не міг подумати.
— Так, — підхопив о. Ілія, — то золоте слово і свята правда! Але вам, вірним дітям нашої вітчини, треба старатися, що мож і як мож допомагати матері, допомагати тим, що воюють за її добро і славу, що поборюють її явних і скритих ворогів усякими способами!
— Так, так! — загули гості, хоч ніхто ще не міг угадати, куди націлився о. Ілія з таким вступом.
— Таким рицарем без страху та догани, таким борцем добрим за нашу Русь являється газета «Слово» та його світлий редактор. Отже, я вношу, щоби при нинішній нагоді зробити складку для підпоможення того єдиного рицаря. Буде це мала лепта, але на добре діло вжита. Я перший жертвую на ту ціль 10 зл.,
- ↑ Конва — відро.
