гордо, зухвало! І ще потом моралісти та панотчики говорять та кричать про зіпсуття, здеморалізування та недостачу людської гідности в народі! Перестаньте, «благородні панове», вперед самі вбивати та здавлювати в тім народі кожний зарід, кожну іскру людської самостійности, характеру й думки, перестаньте деморалізувати його власними прикладами, власним життям та науками, пізнайте раз і в нім брата, рівного собі, пізнайте його життя й потреби, подайте йому щиру, не брудну та користолюбну руку, а побачите тоді, що народ наш не такий звір, яким його показуєте, і що коли хто завинив при його зіпсованню, то певно найбільше ви самі!
Довгий час тривав торг. О. Ілія лютився і кричав, що хлоп, то худоба, котра перед усім потребує доброго бука, що кожне його слово — брехня і неправда, і що хіба на вогні признається до правди. Вкінці таки стало на його. Максимові духу не стало сперечатися з панотцем, і, зітхаючи, пристав на жадання о. Ілії. По відході Максима панотець тільки сплюнув і проворкотів:
— Тьфу, до чорта з хамами! Хвилі спокою чоловік не має!
І облегшивши серце таким словом, засів о. Ілія знов до писання. Бесіда з Максимом і холодний поранок протверезили його. Прилагодив другий лист, і по хвилі намислу швидко забігало перо по папері, а лице о. Ілії роз'яснилося, просвітліло від припливу патріотичного чуття, котре в тій хвилі виливав на папір.
