Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 3 Оповідання (1956).djvu/74

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
КАЗКА ПРО ДОБРОБИТ
 

Був то собі колись Добробит. Не знаю, чи хто з вас особисто затямив його, тож мушу описати вам оце його так, як мені описував небіжчик моєї баби тітчаний стрик.

Старий Добробит, то була особина наскрізь неморальна. Головна його засада була: як єсть, то шелесть! А що зроду був він Добробит, то все було в нього чим шелестіти. Любив він попоїсти — ховай Боже! — і животину носив перед собою таку, що свої коліна видав тільки в сні, в благословенних споминах своєї молодости. А що пива, меду і всякого напитку також за пліт не виливав, це навіть не уйшло уваги старого преподобного Нестора літописця, котрий і приписав йому ноту: «Руси же єсть веселіє пити».

Що був лінивий, це розуміється само собою; куди, бач, з таким животом та з п'яною головою до праці нагинатися! Та й пощо йому мучитися, коли він собі Добробит, і йому, мабуть, той із очерету