Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 3 Оповідання (1956).djvu/81

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Слухай, пане Топропит, фатерланд потрепує коней на війну. Топі дві пари тосить, а на решту тамо топі квіт.

— Що мені з того квіта?

— Сховай! Колись, як у касі путуть сапахато хроші, то тістанеш саплату. А коні я скашу сапрати.

Добробит у потилицю почухався і нічого не сказав.

— Слухай, пане Топропит, — говорив далі пан Гопман, — пахато ти маєш крунту?

— Та багато, не багато, а так, стільки, що для мене вистарчить.

— Клюпа кльспа, я не того питаю, але скільки морків[1]?

— Як посаджу морков, то й морков родиться, — сказав Добробит.

— Ой, ой, ой! — закричав знов пан Гопман, мов на зуб. — Шо то са клюпа кльопа! Вона навіть не снає, шо то морк! А якше ти поле міряла?

— Ми, пане, на прути[2].

— А мнохо прута маєш?

— Та буде щось зо сто.

— Ну, нікс травс[3] не путе. Я кашу переміряти. Тохо топі са много. Тосить топі тватцять. А решту вітпишемо тля мохо прата фон Дравсен.

Добробит тільки очі витріщив.

— А слухай но ти! А мнохо ти платиш потатка?

— Ой, пане, много, по десять дутків[4] з прута поля.

 
  1. Морків — моргів (міра менша, як півдесятини).
  2. Прут поля — довга та вузька нива.
  3. Нікс травс — нічого з того.
  4. Два дутки — менше 5 копійок.