Того дня вже кожух цілий день не злазив з плечей господаря. Коли вечір оба вернули домів, кожух у трьох місцях потріскав на рукавах, і господар воркотів невдоволений, бо оконом за роботу мало заплатив і навіть на другий день не казав приходити.
Та найгіршу біду застали дома: Юрцьо лежав хорий. Гарячка з'їдала хлопчину, спеклими устами стогнав без тями і тільки одно повторяв: «У боці мене коле, ой коле!».
Від того дня змінилася кожухова доля. Хлопець не ходив до школи. Що там радили, як хукали і шептали і плакали родичі, не вмію того сказати. Досить того, що полежавши зо дві неділі, Юрцьо подужав. Аджеж тверда хлопська натура! Щезла гарячка, перестав кашель, не стало колотьби в боці, тільки лишилося ослаблення. Рвався хлопець до школи, та мати, бачучи його безсильність, не хотіла його пустити.
Коли це одного разу, власне як ціла родина сиділа коло миски затірки, а кожух висів на жердці, двері отворилися і ввійшла в хату пресвітла власть громадська: десятник і присяжний.
— Слава Йсу! — сказали, входячи.
— На віки Богу слава! — відповів господар, устаючи від столу.
— Час до обіду, — сказала господиня.
— З Богом Святим, най Бог благословить, — відповіла власть громадська.
Хвилю панувала мовчанка в хаті.
— Просимо сідати, — сказав господар. Власть сіла на лаву.
