Перехрестившись разів з п'ять і вдаривши три земні поклони, Василь почав кланятися на всі боки. Здивувало його трохи те, що дяк і паламар немов не примічали його, а останній ще час від часу позирав на нього якось чудно з-за бокових вівтарних дверець, помахуючи в руці лісковим гасильником. Аж ось і євангелія. Паламар виносить оберемок свічок, що братство церковне під час читання держить засвічені в руках. Як котрий із братів не одержав у церкві свічки, то була це для нього велика ганьба й кожний міркував, що мусів у чімось немалім провинитися, коли „єгомость не казали йому свічки дати“. Василя щось ніби торкнуло: ану чи дадуть мені свічку. Дивиться — паламар зачинає з другого боку, роздає одному по другім, кому просто тичучи в руки, кому другим передаючи, кому через голови й плечі пересягаючи. Вже скінчив одну половину, другу почав; уже ось-ось коло нього… дав Сеньові Гавранюкові, Микиті Благому, Олексі Вітишиному… тепер на нього черга — аж ні, паламар повернувся й ткнув свічку в руку дякові, що саме виводив носовим пискливим голосом: „Слава Тобі Господи, слава Тобі“.
Кров напруго закипіла в Василевих грудях. „Що я таке, — погадав він собі, — чим я провинився, кого забив або запалив, щоб мене перед цілою громадою виставляли на публіку?“ Вчорашнє роздратовання ожило з більшою силою, почало снувати йому перед очима Бог знає які дивовижні догади. „Е, кривда їм, що
