не можуть мене з усього обібрати, як липу з лика обдерти! О, гадають, най хоч напублічимо його!“ І бачилося Василеві, що всі, хто є в церкві, ззираються на нього й кивають головами та шепочуть: „Е, мусів Півторак щось немале зробити, коли його паламар із свічкою обминув“. За тими гадками Василь і не чув „євангелія“. Доперва тоді отямився, як його почали штуркати й одпихати назад деякі громадяни, що звичайно на казання виходили з церкви побалакати з сусідом під дзвіницею. Василь пропам'ятався, підвів очі до вівтаря й зустрів погляд пан-отця, що, бачилось йому, пильно стежив за ним. Він перехрестився поквапно й почав слухати проповіді.
Пан-отець, як кожну проповідь, так і нинішню зачав ось якими словами: „Да воскреснеть Бог, і разидуться всі вразі його… Слова суть записані в святого Євангелісти… гм, гм, гм“… На тім місці пан-отець звичайно закашлювався, й зараз після такого вступу дивним ходом думок сходив на інше й зачав про піяцтво й легкодушність батьків, що не вважають на своїх дітей, на їх дочасне й вічне життя, а віддаються гидкому налогові, лише для того, щоб свому череву догодити. Пан-отець довго говорив, голос його не раз піднімався й гудів, мов би хто на церковний дах раптом висипав великий міх каміння, що торохтить, до низу котячись. Особливо при словах: „Горе вам п'яниці-недбалиці! Під вашими ногами пекло горить, бо в своїм поганім і гидкім налогові ви не тямите навіть про