християнські обов'язки. Не досить, що ваше господарство йде ніворотом, діти ходять самопас, без боязні Божої, ви навіть, ви самі, заллявшися до непам'яті трунком, лягаєте не перехрестившися, встаєте й насамперед, замість зробити хрест святий на собі, сягаєте по келишок! Скажіть же мені, чи годен такий чоловік (пан-отець, розгарячившись, показав пальцем на Василя, й всіх очі звернулися на нього, немов перший раз у життю їм довелося його бачити), чи годен, кажу, такий чоловік називатися чоловіком? Ні, він худобина, гірш як худобина, бо й та ж таки, встане рано, то вперед здихне до Бога, а потім аж береться до їди“!…
Під час цілої проповіді бідний Василь стояв, як на терню. Які гадки снувалися по його, нещастями й встидом приголомшеній голові, то лиш Бог один знає. Але те бачили всі виразно, що бідолаха аж мінився на лиці й сам не знав, що з собою почати, коли очі всеї громади немилосерно звернулися на нього. Надійшов великий вхід. У Василя була своя трійця, котру звичайно ніс при великім вході. Нині його трійцю ніс Трохим Паруха, старий, сивий дідусь, а Василь, аж блідий, стояв на своїм місці. Ось і служба скінчилася. Василь аж легше відітхнув, узяв шапку й хотів виходити, коли втім паламар узяв його за плече й прошепотів.
— Куме Василю, ходіть но, чогось вас єґомость кличуть.
Що робити? Скулився Василище й іде за паламарем, ждучи ще більшої ганьби на себе.
