Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 4. Бориславські оповідання (1956).djvu/141

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

християнські обов'язки. Не досить, що ваше господарство йде ніворотом, діти ходять самопас, без боязні Божої, ви навіть, ви самі, заллявшися до непам'яті трунком, лягаєте не перехрестившися, встаєте й насамперед, замість зробити хрест святий на собі, сягаєте по келишок! Скажіть же мені, чи годен такий чоловік (пан-отець, розгарячившись, показав пальцем на Василя, й всіх очі звернулися на нього, немов перший раз у життю їм довелося його бачити), чи годен, кажу, такий чоловік називатися чоловіком? Ні, він худобина, гірш як худобина, бо й та ж таки, встане рано, то вперед здихне до Бога, а потім аж береться до їди“!…

Під час цілої проповіді бідний Василь стояв, як на терню. Які гадки снувалися по його, нещастями й встидом приголомшеній голові, то лиш Бог один знає. Але те бачили всі виразно, що бідолаха аж мінився на лиці й сам не знав, що з собою почати, коли очі всеї громади немилосерно звернулися на нього. Надійшов великий вхід. У Василя була своя трійця, котру звичайно ніс при великім вході. Нині його трійцю ніс Трохим Паруха, старий, сивий дідусь, а Василь, аж блідий, стояв на своїм місці. Ось і служба скінчилася. Василь аж легше відітхнув, узяв шапку й хотів виходити, коли втім паламар узяв його за плече й прошепотів.

— Куме Василю, ходіть но, чогось вас єґомость кличуть.

Що робити? Скулився Василище й іде за паламарем, ждучи ще більшої ганьби на себе.