велике? Гей, гей, як Бог хоче чоловіка покарати, то насамперед розум у його відбере! Мені б то нині було розумцю більше здалося, мені!…“ Василь довго роздумував і під ніч дійшов навіть до того, що почав плакати, сидячи поночі та сперши голову на криси глиняного комина, під яким не горів нині вогонь, бо не було його кому розложити, — не було Йвана.
Василь думав зразу, що Йван, вимовившись із тою погрозою в першім запалі, вернеться зараз на другий день. Ніч минула для нього дуже неспокійно: погані сни морочили його аж до рана.
То раз бачив усіх своїх синів, що тонули в глибоченній ямі в смердячій кип'ячці й дарма кликали його рятувати. Другий раз йому привиджувався Йван, як напивається в корчмі з чорними, брудними замащеними людьми, що на їх аж дивитися гидко.
Бачить Василь, що й Іван поволі стає такий, як вони, кричить, співає й ганьбить усіх, як вони, п'є й валяється по болоті, а далі наливає порцію горілки, досипає якогось порошку й підносить йому: „Пий, каже, старий, на здоров'я“. Але Василь ніби знає, що це горілка затроєна, що Йван хоче його швидше упхати в могилу, щоб вдавитися його добром. „Геть пішов, негіднику! — кричить він крізь сон і кидає келишком до землі. — Чорта з'їси, що достанеш із мого добра хоч рубець! Ні, ти й шнура не варт, щоби тебе на нім повісити!“
Такі сни плуталися в Василевій голові цілу ніч. Нарешті розвиднілося. Настав
