перед самими його вікнами цілу гору глини накидали! А там знов, і там, і там! Всюди копають, риють, черпають ту кляту кип'ячку, щоб їм ще горлом лилася! На ґрунті, що його небіжка жінка відступила братам, а ті продали, було вже досі десять закопів та ям нафтових, деякі ще лиш по п'ять-шість сажнів завглибшки, а деякі вже й по двадцять і двадцять п'ять сажнів. Мендель, що за безцін набув цю частину ґрунту, був нині вже багачем, спільником першої бориславської дестилярні і власником ще двох часток землі з двадцятьма новими закопами. Щоправда, ніде йому так не щастило, як на ґрунті небіжки Яцихи. На інших, також за безцінь куплених ґрунтах, ями були вже по десять, то п'ятнадцять та двадцять сажнів завглибшки, а „ропи“ не було. Дві ями на двадцять п'ятім сажні треба було навіть зовсім покинути, такі багаті видобулися в них джерела води. Яцишин ґрунт був правдивою золотою жилою для Менделя Шехтера. То й не диво, що Мендель здавна вже гострив зуби на зовсім подібний ґрунт Яця Зелепуги, що був межа з межею з його ґрунтом. Не раз вже підходив він до Яця, щоб той продав йому свій ґрунт, але Яць навіть слухати не хотів ні про що. Та й не мав і коли, бо звичайно або пив, або протвережувався. Та й те сказати: поки мав за що пити, то ніщо не гнало його позбуватися ґрунту.
Але тепер пішло на інше: не було вже за що пити, а в шинкаря мав Яць навіть значний, на кільканадцять ринських, довг.
