— Навіть на дорозі не потребую шукати, сами до мене прийдуть! — сказав Яць і справився до своєї хати.
— Пане Яцентий! — кликав за ним Мендель, — пане Яцентий!… але зачекайте-но!
— А що там таке? — сказав Яць, зупиняючись.
— Знаєте, що я вам скажу, — говорив Мендель, знов наближаючись до нього. — Я вам дам по 80 ринських за морґ.
— Е, пусте ваше балакання, — відказав Яць і махнув рукою. — Що я вам буду давати за 80, коли другі по 100 дають?
— По сто ринських за морґ! — скрикнув Мендель. — Бійтеся Бога, Яцю, хто вам дає по 100 ринських?
— То вже моя річ, хто дає! Тільки ви собі не думайте, що старий Яць із розуму звівся й не знає, що робить. Дурень то я дурень, це мушу признати, але дещо трохи таки й знаю і з кашею з'їсти себе не дам.
— Ну, пане Яцентий, що-ж ви собі про мене гадаєте, щоб я вас хотів з кашею їсти! Я тільки питаюся, хто вам дає по 100 ринських за морґ ґрунту?
Яць довгу хвилю пильно поглядав Менделеві в очі, потім одвернувся, сплюнув і, не кажучи ані слова більше, пішов до своєї хати.
— А dümmer Goj[1]! — воркотів Мендель по його відході, — гадає, що мене на полову зловить! Сто ринських! Почекаєш ти собі ще, заким я тобі дам сто ринських за морґ!
- ↑ А, дурний мужик.
