Але час той прийшов швидше, ніж Мендель сподівався. В кілька день по тій розмові ще один із Менделевих закопів залляла вода, а другий завалився й присипав трьох робітників: крім понесених страт, мусів ще Мендель оплачувати й підплачувати комісію, щоб виєднати її присуд, що робітники загинули через власну необережність. Страти були значні; менш заможнього могли б були довести до руїни.
Одинока надія Менделева, то були нафтові джерела, відкриті на Яцишинім ґрунті. Тож двічі пожадане було для нього якнайшвидше виторгувати у Яця сумежний ґрунт, тим більше, що задля сильного напливу купців ціна землі, здатної під закопи, досить бистро йшла вгору, так що сотка за морґ була вже зовсім не в дивовижу. Тож не минув і тиждень від попередньої розмови, коли Мендель, захопивши пляшку доброї горілки, подався до Зелепужиної хати. Яць сидів дома й направляв цебер-двоушник.
— Дай, Боже, добрий день! — сказав Мендель, торкаючись капелюха на голові.
— Дай Господи! — відказав Яць.
— Щасти Біг при роботі — сказав Мендель.
— Дай Боже! Дякую за слово добре.
Мендель сів на лаві й розглядався по хаті. В хаті було пусто й сумно: голі стіни, голі полиці, піч давно не топлена, а в ній кілька щербатих черепків. Пахло пусткою.
— Негарно тут у вас, пане Яцентий, — сказав Мендель, хвилю помовчавши, — погано так на старі літа жити.
