— Може дасть Бог, що колись і у нас ліпше буде, — сказав Яць, завзято стукаючи обухом по обручах цебрика.
— Дай Боже! Дай Боже! А що таке найліпше робите?
— А от цебричисько попсувався, та направляю.
— Пощо вам той цебер? Адже свиней не держите.
— А може й буду держати. Все ліпше, як цебер буде цілий, ніж має ніворотом піти. Адже коштує!
Мендель знов замовк, тиснучи пляшку під полою халата. Не мав якось відваги приступити просто до речі.
— Що то таке, пане Яцентий, — сказав по хвилі, — Мошко з корчми жалувався передо мною, що вже від тижня не буваєте у нього?
— А чого ж мені бувати? Пити не хочеться, а грошей, що я йому винен, ще не маю.
— А бодай же Господь боронив! — скрикнув з благородним обуренням Мендель, — чи ж то він у вас грошей допоминається? Не гроші хоче він бачити, а вас!
— Біг заплати йому за його доброту, — сказав Яць, — але я дав слово, що без грошей більше до нього не піду. Хоч він сам і не впоминається, але знаєте, довг довгий, а віддай короткий.
— Фе, пане Яцентий, що то за довг! П'ятнадцять ринських! Чи варто про те й говорити! Ні, але знаєте що? Що ми будемо так на сухо балакати? На те Бог чоловікові горло дав, щоб його якнайчастіше промочувати!… Пошукайте но там
