— А що то мене обходить? Чи я їх батько? Чи на мені лежить обов'язок на них старатися, ссс?
— Алеж бійтеся Бога, пане шваґре? — скрикнув Яць. — Чень же не дамо власній крові марно загибати? От тількищо я був там: Содома, кажу вам. Стара плаче, що аж серце крається.
— А нехай собі плаче! — злісно відказав шваґер. — Поплаче та й перестане. Моя хата з краю, я нічого не знаю. Не моє просо, не мої горобці, ссс!
Говорячи це, раз-у-раз сичав і стискав зуби. Здавалось, що чужі терпіння робили йому в тій хвилі якусь особливу, дику приємність.
— Ну, це одна справа, — сказав, хвилю перемовчавши, Недоварений. — А яка друга?
— Бог із вами — відказав Яць. — Бачу, що я з своїми справами не на ту вулицю вибрався. Ліпше дати спокій тій розмові.
— О, бачиш його, вже злий, ссс! Чисто жебрацька натура! Відмов його претенсії, то вже зараз пісний вид зробить та й мимрить: Біг заплатить і за те! А в душі собі думає: щоб тебе чорти вхопили! Ну, ну, говори, яка друга справа. Хочу знати, ссс!
— Щоб ви не думали, що я справді злий, то й скажу вам. Купіть собі мій ґрунт на Водянці, чотири морґи в однім куснику. Дешево вам продам.
— А мені на що того ґрунту на Водянці?
— Як то на що? Ґрунт до ґрунту все придасться; хоч би мав і облогом лежати, то бодай коні попасете, чи віднаймете кому під овес, все таки дохід буде.
