— А що, — сказав вкінці, — коли той Яць не такий дурень, як здається?… Війна зі спекулянтами? Ну й що ж? Війна, так війна, треба пильнуватися та в Бозі надію мати. Може б то чоловік якось і витримав, бо знов… вовка боятися, то хіба і в ліс не йти? А щоб Яць гроші не пропив, то можна б і самому пильнувати, самому виплачувати, йому грошей до рук не давати. Тільки чи є там що в тій землі? А коли є, бо певно мусить, то чи вистане наших грошей на те, щоб докопатися того скарбу? Гм, а справа справді не така дурна, як мені зразу здавалося. Треба буде колинебудь піти оглянути той ґрунт, може воно й дасться дещо заробити. Коли б тільки Яць не здурів та не продав його комусь! Але ні, завзявся хлоп, видно те по нім, то вже так скоро не попустить свого. А коли так, то й без моєї спілки не обійдеться, бо інакше як же дасть собі раду?…
І заспокоєний тим, Недоварений казав запрягти віз і набравши хліба, муки, крупів і трохи шмаття, сів із жінкою на віз і поїхав до її сестри, а своєї шваґрової.
А тим часом Яць сидів сам у своїй пустій хаті. Дві думки мучили його: думка про нужду шваґрової родини й про власні невдатні заходи у другого шваґра. Намір його — розпочати самому роботу на власнім ґрунті — не відступав від його ані на хвилю. Бився неборак, як риба в ситі, шукаючи способу, як би поставити на своїм без багацької запомоги.
— Сам буду копати, то річ певна, але з чого жити весь той час? Чи притягти
