— Чекай но, шваґерку, чекай! — крикнув на його з хати Недоварений.
— А чого вам треба? — сказав Зелепуга, неохоче зближаючись до дверей.
— Ну, а що, ти ще не покинув свого запливомізького наміру копати яму на своїм ґрунті?
— Ні, не покинув.
— А коли починаєш?
— Завтра.
— Що? Завтра? Ну, а кого ж ти до спілки принадив?
— Нікого не принадив і нікого не потребую принаджувати. Сам собі буду радити, і то найліпше. Знаєте, як той казав: сам ся пасу, сам ся й виганяю. Добраніч вам!
І Зелепуга поквапно пішов, лишаючи Недовареного в великім зачудованню. Як то? Мала ж би це бути правда? Мав би той безум Зелепуга направду розпочати сам роботу, та за які гроші? Недоварений довго над тим думав, а далі рішив на другий день особисто відвідати Зелепугу й поговорити з ним „на розум“.
Го, го, яку баталію застав на другий день Недоварений на ґрунті Зелепуги! Ціла купа людей, хлопів, робітників і всяких волоцюг, крик, гармидер, свари й жарти. Що за прислів'я? Е, то Яць зачав копати ями на своїм ґрунті. Перший хлоп взявся до такого діла, котре досі зайди вважали за свою виключну привілею. То й не диво, що скоро Яць привів купу робітників і визначив чотири місця під чотири ями, збіглася ціла юрба людей з усього сусідства. Перший прилетів
