понаставлювано було горщиків. Тож не диво, що не бачивши Яця кільканадцять день майже й пізнати його не могла й зовсім справедливо почала догадуватися, що він мусів занедужати. Але Яць не чув нічого. Ціле його життя, всі думки й чуття скупилися на одній точці, а нею була яма, та уперта, глибока пропасть, що, не зважаючи на двадцятисажневу глибину, не хотіла видати ані краплини з укритих в її середині скарбів.
Для Яця стала вона якоюсь свідомою, чутливою й розумною істотою. В хвилях розпуки пускався з нею в пристрасні розмови, закидав їй, що лащиться до спекулянтів, а до правого господаря напроти ставиться, благав її про милосердя та просту справедливість, щоб повернула йому бодай ті кошти, що на неї виложив. Але яма мовчала уперто…
Минув ще тиждень. Яма завглибшки була вже двадцять і два сажні, а в кешені у Зелепуги осталося всього-на-всього двадцять і два крейцарі. А яма ані мур-мур. Яць ходив, як божевільний. Малощо до ніг не падав робітникам щоб лишились далі й робили з ним наборг. Робітники, невдоволені скупими в останніх днях харчами й нерадо видаваною платою, закляли йому в батька-матір і пішли. Яць лишився сам, як на льоду.
Невже й останні його надії так і приснуть, як булька на воді? Побіг до Недовареного — той нацькував його собаками. Побіг до Юдки — Юдки не було в Бориславі: поїхав робити контракт з якоюсь дестилярнею на достарчування кип'ячки,
