Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 4. Бориславські оповідання (1956).djvu/278

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Sie haben tüchtige, gesunde und ordentliche Leute. Sind sie mit ihnen zufrieden[1]?

— Vollkommen, Majestät! Wir sind wie eine Familie[2].

— Es freut mich sehr[3], — відповів цісар і повторяючи звільна: „Sehr gut, sehr gut“[4], пішов далі, щоб оглянути варстати, апарати та інші фабричні будівлі.

Тут усе пішло добре. Всі машини і прилади блищали, як дзеркало, в поміщеннях та кімнатах пахло живицею та ялівцем, а в шопах, де спали робітники, було чисто, ясно та опрятно, бо для цього празника умисно прорубано кілька вікон і спроваджено з Дрогобича кільканадцять ліжок, аранжери цеї комедії зробили так, немовби для кожного робітника було тут окреме ошальоване поміщення з ліжком, сінником і подушкою напханою гиблівками[5], та з грубим коцом для накриття,

— Primitiv, primitiv, aber hygienisch[6] — сказав цісар, оглянувши одну таку спальню.

— Ach, Eure Majestät, — скрикнув з глибоким зворушенням пан принципал, — dies ist ein Paradies im Vergleich mit dem, was diese Leute einst in ihren Bauernhütten hatten. Sie sagen es selbst[7].

 
  1. Ви маєте славних, здорових і порядних людей. Чи ви ними задоволені?
  2. Цілком, ваше величество. Ми є, як одна сім'я.
  3. Це мене дуже радує.
  4. Дуже добре, дуже добре.
  5. Гиблівки — стружки.
  6. Примітивно, примітивно, але гігієнично.
  7. Ах, ваша величність. Це є рай в порівнанню з тим, що ці люди мали колись в своїх селянських хатах. Вони це самі кажуть.