всі до ями. А в тій хвилі як не бухне кип'ячка, так нас усіх і обляпала.
— Ну, Івануню, то не може бути! Ви мене дурите!
— Та подивіться на мене, як я виглядаю!
Справді, я виглядав як дідько, весь обмазаний кип'ячкою. Ми вночі про це й не подумали, а тепер мусів чоловік вибріхуватися. Але хазяїн як учора був розгорячкований та сам не свій, так тепер, коли вже був певний свойого, був холодний, немов би обілляв його холодною водою.
— Ей, Івануню, якось то мені не віриться! Я ще не чув, щоби кип'ячка так бухала.
— А я чув і сам на свої очі бачив.
Тим часом у кошарі робилося чим раз видніше і видно було сліди свіжо розритої землі, перемішаної з кип'ячкою, і сліди коліс, що вели аж до Нутового паркану. Йойна мало не пожирав очима ті сліди.
— Івануню, а то що за сліди?
— Які сліди?
— Та от, так якби вози заїздили і виїздили з кошари.
— Ще може й кінські копита побачите? Певно дідько чвіркою заїздив і вам маєток у яму кинув.
— Ні, Йвануню, не жартуй! Що то за сліди?
— Та то від наших тачок сліди. Ми ще вчора вечір вивозили леп із кошари.
— Ага! Ну алеж бо тут усюди кип'ячки накапано!
— Та що вам, Йойно, привиджується? Чого ви чіпаєтеся? Накапано, бо з ями
